Ще пару десятиліть тому надзвичайно майже всі школярі водили свій особистий щоденник. Дівчатка – частіше, хлопчаки – рідше, але теж водили. Він був для багатьох універсальної віддушиною і вірним іншому, якому можна розповісти все. Зараз щоденники на паперових носіях не в тренді. Може, дивлячись?
Багато дитячі (не зовсім лише) психологи вважають, що свій щоденник – чудовий помічник у справі становлення особистості, розкриття творчого потенціалу і підказка в рішенні тих чи інших проблем. Тільки не варто його перемішувати його з блогом, завести який на даний момент може практично будь-яка дитина, трохи осягнув ази комп’ютерної грамотності. Адже свій щоденник – це частинка і відбиток твоєї своєї особистості, і коїться напоказ.
Щоденники, зазвичай, починають писати в підлітковому віці, а це – найскладніший період в житті людини, коли відбувається ідентифікація власного «я», загострюється рефлексія – схильність звертати увагу на себе, розцінювати мотиви власних вчинків. Щоденник може посприяти примирити дитини з самим собою і зі своїм дорослішанням.
Якщо дитина веде щоденник кожен день
Детально описуючи все, що з ним відбувається, дитина навчається аналізувати не зовсім лише свої почуття і події, а й їх наслідки.
Щоденник допомагає легше розлучатися з образами, і цей прийом не новий: варто лише поскаржитися комусь на свої біди, як вони вже не здаються глобальною катастрофою.
Регулярні записи допомагають фіксувати спогади. У почаркуватися темпі пубертатного періоду дитині час від часу просто потрібно злегка «зменшити темп» і безтурботно проаналізувати подію.
Нерідко щоденник може підвищити самооцінку: адже де як не тут, не побоюючись жартів, можна написати «похвастушкі» собі, або вклеїти щасливий квиток, який обов’язково принесе удачу?
Іноді психологи рекомендують вести записи тим, хто схильний до будь-яких фобій. Цілком ймовірно, що і ваша дитина, всього лише зафарбувавши кілька сторінок чорним фломастером, закінчить побоюватися темряви.
Навіть оформлення заповітної зошити або блокнота готовий стати справжнім проривом у творчій самореалізації – при тому величезному виборі різних матеріалів для рукоділля, які ми маємо на даний момент.
У тісніше мене доросла дочка, але я ніколи не читала її щоденники без попиту, бажаючи чудово знала, де вони лежать. Іноді дочка сама читала мені звідти уривки – чудово, з гумором пише, і слухати цікаво.
І все таки – намагайтеся перебороти себе. Зрештою, кожен ввічлива людина знає, що полювати за чужими секретами – м’яко кажучи, не етично. Цілком природно, що у вас, як і у батьків практично будь-яку дитину, є приводи для занепокоєння. Вас турбує збереження і здоров’я чада, ви побоюєтеся, що вчорашній дитина може зв’язатися з поганою компанією, наробити дурниць. І все таки відмовтеся від такого примітного джерела інформації як свій щоденник. Адже рано чи пізно правда про те, звідки ви брали якісь відомості, випливе назовні, тоді і про довіру між вами і дитиною можна буде навічно нехтувати. Приблизно до того часу, поки ваша дитина не виросте, чи не обзаведеться своїм потомством.
Замість того щоб намагатися прочитати чужий секрет, займайтеся «профілактикою жахливих таємниць». Ось що розповіла одна примітна мати: «Для моєї дочки своїм щоденником була я. У чотири роки я їй запропонувала посекретничати, розповісти, що цікавого вона побачила в садку. Ці «Сюрприз» стали нашою традицією. Мої поради вона слухала, час від часу робила за власним, але висловлюватися, чому вирішила зробити так, але не як я їй порекомендувала. До її рішенням я постійно ставилася з повагою, час від часу тихенько, непомітно для неї змінювала якісь події. У 12 років вона почала все-таки писати щоденник, але він лежав постійно на видному місці, в нього можна було зазирнути відкрито ».